Джуліо де Ніколаїс.
Крим - півострів, що розташований на крайньому півдні України, омивається Чорним та Азовським морями. Довжина берегової смуги становить близько 1000 км. Вздовж південного узбережжя Кримських гір простягається прибережна смуга (від 2 до 5 км), де розташовані відомі курорти - Ялта, Алупка, Симеіз, Гурзуф, Місхор, Лівадія, Форос, Алушта. Серед бухт на чорноморському узбережжі найбільш зручними є Севастопольська та Балаклавська.
Крим з глибокої давнини був місцем співіснування племен, народів і культур. На кримській землі взаємодіяли цивілізації античної Греції та Риму, Древньої Русі та Візантії, Хазарії та Балканських країн. Найдавнішими мешканцями Криму вважаються скіфи, основну масу яких складали племена, що прийшли у VШ ст. до н.е. з Середньої Азії, які утворили сильну воєнну державу - Скіфське царство. У VІ ст. до н.е. у східному Криму на місці сучасних міст Керч та Феодосія греками-мілетцями засновані місто Пантикопей, яке греки називали Боспором, та фортеця Кафа. У західній частині Криму важливу роль відігравав Херсонес, заснований у V ст. виходцями з Гераклеї Понтійської. Центром скіфських племен у Криму з кінця Ш ст. до н.е. до ІV ст. н.е. був Неаполь-Скіфський, розташований на окраїні сучасного Симферополя. У ранньому середньовіччі у Таврику стали проникати тюркомовні племена - хазари, печенеги, а у ХІ с. кипчаки (половці) заволоділи майже усім Кримом, за винятком Херсонеса і Боспора. У цей час важливим центром міжнародної торгівля стає Сугдея (сучасний Судак), де окрім греків (основного населення) постійно мешкали російські, аланські, вірменські купці, виходці з Малої Азії. На початку ХШ ст. у Таврику проникають венеціанці, яких згодом витіснили генуезці.
На початку ХШ ст. у Криму існували і кілька невеликих незалежних міст, князівств та володінь. Вторгнення монголів у Таврику відноситься до 1223 року. У 1239 році хан Батий підкорив степовий Крим, зруйнував рільництво і підкорив місцеве населення - алан, половців, слов‘ян, вірменів, греків тощо. Адміністративним центром Криму стає місто Крим (нині Старий Крим). З ХІV ст. назва міста Крим розповсюджується на весь півострів, замінивши колишню назву - Таврика. При цьому зберігається кілька незалежних володінь - генуезькі колонії Кафа, міста Судак, Чембало (Балаклава) і Каламита (Інкерман), звідки вивозились до Європи хутро, шкіра, шовк, прянощі, барвники, раби.
У 1443 році хан Хаджи-Гирей заснував незалежне Кримське ханство. Столицею лишалося місто Крим. На початку ХVІ ст. будується нова резиденція Гиреїв - місто Бахчисарай. До складу ханства входили також причорноморські степи і Таманський півострів. До 1475 року Кримське ханство втратило суверенітет і попало у залежність від Османської імперії. Згідно Кучук-Кайнарджийському договору 1774 року з Росією Оттоманська Порта визнала незалежність Кримського ханства. 8 квітня 1783 року було опубліковано маніфест про приєднання Кримського ханства до Росії. Крим був приєднаний до Росії після короткої війни. В ній брали участь разом з росіянами і італійські солдати, які називалися “берсальєрі”. Керував ними знаменитий генерал Ла Мармора, який загинув в Криму під час війни.